Несвоя

Село Несвoя  має цікаву і непросту історію, яка бере коріння у сивій давнині. Її  історична назва стосується території між річками Прут (10км) та Дністер (20км). За історичними джерелами село Несвоя було засновано у 1516 році і розташовано в західній частині місця, яке займає сьогодні село.  Воно було дуже маленьким – 18-20 сімей. Жителі села, як і сам Сумарок (боярин) за національністю були молдованами.

Навколо села було багато ставків, струмків, тому клімат був сирим. Під час дощів до села було майже неможливо добиратися через багнюку, тому село назвали Багнівка (Глодоаса). Будинки в селі споруджували і дерев’яні, і глиняні, і кам’яні. Вони складалися із малої хати, сіней, великої хати (кімнати). Інколи «велику хату» перегороджували стіною, відділяючи маленьку кімнату, звану «ванькірчік». Дуже часто до житлового будинку добудовували  хлів.  У сінях відгороджували комору, кухню. Підлога в кімнатах була глиняною. Попід стінами кімнати йшли широкі лавки, покриті налавниками. Обов’язково в хаті була велика піч, розфарбована орнаментом. Біля неї ставили велике дерев’яне ліжко. Дах будинків був із дранки або очерету.

Жителі села шили одяг з домотканого полотна. Сорочки вишивали різноманітними орнаментами. Ткацький верстат стояв майже у кожній хаті. На ньому ткали полотно на одяг, рушники, килими-налавники. За Сумароке в селі була збудована дерев’яна церква, біля якої знаходиться і цвинтар. Церковна  служба велася на старослов’янській мові. Залишки церкви є й зараз на кладовищі.

В середині XIX століття село охопила епідемія чуми, яка забрала життя майже всіх мешканців.

Сучасна назва села українського походження. Колись, дуже давно, через село проходив торговельний шлях з Молдови до Хотина. Купці бачили, що село пусте, почали засвоюватися в ньому. Розташування села було  дуже цікавим.  На пагорбі жили молдовани, а в низині – українці. Між собою звісно, що вони не завжди доходили згоди. Кожна їх зустріч починалася бійками. При зустрічі українці називали молдован «не свої». З часом за селом закріпилась незвичайна назва – Несвоя. Втім, з часом, будучи людьми гостинними, доброї вдачі, молдовани з українцями стали дружити, породичалися.

Село Несвоя було заселене людьми різних національностей про що говорять прізвища: Унгурян (угорське), Чоботар (молдавське), Нагрудний (українське), Ватаманеску (молдавське), Лемне (молдавське), Рошка (грецьке).

Після аграрної реформи 1861 року частина панської землі була продана селянам, а тих, хто отримав земельні ділянки, стали називати «національниками». Найстаршим поміщиком був Корчевський. Школи в Несвої не було. А вчилися діти в сусідньому селі – Балківцях. Вчилися до вечора. Навчання велося російською мовою. Початкова школа з чотирма класами і одною вчителькою.

У 1910 році в селі Несвоя  була збудована школа – однокімнатна. А у 1940 році була добудована ще одна класна кімната.

Спокійне життя Несвої порушила І світова війна. З села в Першій світовій війні брали участь: Бодян Профірій, Бабін Федір, Бордейний Григорій, Ватаманіца Кирил, Ватаманіца Лазер, Калістру Дмитро, Кітар Петро.

10 листопада 1918 року румунські війська вступили в наш край. З перших днів перебування в селі румунська влада провела арешти. Селянам було заборонено після дев’ятої години вечора виходити з домівок. Українську та російську мови було заборонено. Всі документи видавалися тільки на румунській мові: акти купівлі-продажу землі, довідки про мобілізацію, про кількість домашніх тварин, письма, квитанції, цінні папери. 28 червня 1940 року в наш край вступили радянські війська. Після 22 червня 1941 року повернулась румунська влада. Під час війни з села були мобілізовані 263 чоловіків, з яких додому повернулися 143.

Справжньою трагедією для населення стали 1946-1947рр. Посуха навесні і влітку 1946 року охопила і Несвою. Урожай видався дуже поганим. Не маючи й зернини для існування, селянські родини почали голодувати. Вже у жовтні 1946 року в їжу додавали жолуді, кукурудзяні качани, жом. Люди виснажувалися голодуванням, хворіли. Почала зростати смертність і серед дорослого населення, і серед дітей.  До кінця 1947 року майже всі селяни написали заяви для вступу в колгосп. Першого голову колгоспу – Парпауц  Д.І. – було вбито. З 1975 року по 1996 рік господарство «Більшовицька правда» об’єдналась з сусіднім й утворилося велике господарство «60 років Великого жовтня».

Становище села в 60-80-ті роки XX століття значно поліпшилися в порівнянні з повоєнними роками. На початок 60-х років село було електрифіковано, в кожній оселі краян встановлені радіоточки. У 60-80 рр. помітні зрушення відбулися у розвитку освіти, культури, охорони здоров’я. Ще в 60-ті роки повністю ліквідовано безграмотність  серед населення краю. У 1978 була збудована нова двоповерхова школа. В школі створилися виробничі бригади, які обробляли земельні пришкільні ділянки, боролися з шкідниками рослин.

Чимала увага приділялась медичному обслуговуванню населення – відкрився медичний пункт, де працювали п’ять лікарів.  За цей період в селі збудували дитячий садочок «Джерельце».

За роки незалежності в селі сталося багато позитивних змін. Впродовж 2000-2005 рр. було прокладено понад 10 км газових труб. Природний газ проведено в селі.

Виникають перші фермерські господарства, які в основному обирають галуззю своєї діяльності тваринництво.  Голові місцевого колгоспу Михайлу Мельничуку вдалося зберегти господарство у селі. Після розпаювання в селі утворилось АПОП «Несвоя», пізніше було створено АПОП «Аврора» та фермерські господарства «Власта Люкс» та «Катрін М».

Прославили село відомі музиканти – брати Усачі: Павло Назарович Усач – музикант, викладав у консерваторії м.Кишинів; Георгій Назарович Усач – музикант молдавського ансамблю «Жок»; Назарій Михайлович Усач – працював у Великому театрі міста Москва; Олександр Назарович Усач – музикант, був директором будинку культури с. Несвоя.

Село прославили і видатні медики: Валентина Ватаманіца – професор, доктор медичних наук, конференціар, голова атестаційної комісії медиків-бактеріологів Молдови; Лівіу Калістру – доктор фармацевтичних наук, продекан фармацевтичного факультету ДМІФ ім. Н.Тестеміцяну; Валерій Сергійович Парпауц – голова відділу нейрохірургії Національного інституту нейрології та нейрохірургії Молдови.

В селі народилися: Валерій Григорович Чурарь – генеральний директор Інженерно-аналітичного центру науково-дослідницького Інституту дорожнього господарства й будівництва, Академік міжнародної академії транспорту; Феодосія Дмитрівна Кітар – кандидат філологічних наук Національного університету ім. Ю.Федьковича м.Чернівці; Сергій Юліанович Бодян – доцент, кандидат економічних наук державного університету Молдови; Дідіна Ватаманіца – доктор філософських наук, науковий секретар державного Медичного університету ім. Н.Тестеміцяну Молдови; Михайло Васильович Мельничук, голова колгоспу «60 років  Великого Жовтня», депутат Верховної Ради України 5-го скликання.